Крила...
Я колись мала білі крила…
Не пам’ятаю, коли… але точно мала…
В них була титанічна сила,
Що до неба мене підіймала.
Я тоді летіла над світом,
Всі простори мені відкривались,
Знаю точно: це було літо –
Коли крила мої обірвались…
Я тепер, як усі, ходжу пішки.
І зізнатись не можу нікому,
Що сумую за ними ще трішки,
Гладжу їх, як приходжу додому.
А недавно…(вже й сором сказати),
Я приміряла крила знову…
Яке ж щастя – знов вчитись літати!!!
Найдорожчу вдягнути обнову!!!
І відтоді я – птаха щаслива,
Нехай спробує хто спіймає!!!
Я ж бо маю на плечах крила,
Як втомлюся ходити – літаю!!!