Поклик
З невідомих причин
ми готові завжди –
невідомо за чим,
невідомо куди.
Все добро, що було,
у житті не скопить.
Тільки вітер в чоло,
тільки цокіт копит.
Тільки стукіт коліс
за вагонним вікном,
як було це колись
чорно-білим кіном.
Недосяжних надій
кличе зоряний квест –
все покинути і
все почати ще десь.
І встаємо на «три»
серед буднів та чвар,
біжимо до вітрил,
що поставив корсар
і стаємо вітрами,
лишивши жалі
на покинутій нами
далекій землі.
Хоч у нас все, як слід,
та на кпини всьому̀
серце кличе в політ,
невідомо чому…
25.05.2019р.
