Сімейний рай
А люди все тягнуть і тягнуть цеглинки:
везуть килими і гойдають дитинку,
фарбують шпалери, святкують обнову,
розходяться, сходяться, сваряться знову,
летять, дріботять, поспішають з роботи,
готують борщі, консервують компоти,
бажають сусідці добра і не тільки,
старанно ховають екранчик мобілки,
лікують свій нежить десь на узбережжі,
у міру ревниві, украй обережні,
купують портфелі, купують пенали
і думають: «Боже, якби ж то ми знали!».
Коли вже, коли вже у цій круговерті
ми станемо хоч на хвилинку відверті?
Невже ця кухонно-диванна машина
себе називає так гордо – «людина»?
Тернистий той шлях до сімейного раю,
та більшість уперто його обирає…
