Свято зливи
цвинтар...
смітник...
і місто - воно
завапноване сіро і біло
в честь сходження сонця,
на свято щоденне,
невтомне, шалене,
тверезе і п"яне,
з піснями, у танцях,
в спортивних змаганнях
під попурі.
і під істеричні
слиняві промови
окличників лютих,
нестямно палких.
та зараз у мороку місто марудить -
під зливою літа воно оніміле.
і лиш
потоки стрімкі збігають шумливі,
потоки холодні, брудні і бурхливі.
і водоспадом спадають у річку -
вони наче конями водними спішно
рятують,
вивозять у водному возі
час,
який втрапив у зашморг,
в халепу,
в безвихідь,
у простір -
у ньому в драгві усе гине і тоне,
і стрягне навіки...
хвилями стрімко ті коні,
що водні -
по хідникам
і дорогами міста,
биті та гнані стихіями зливи,
скачуть і тягнуть водного воза
в зустріч,
крізь вітер,
крізь спротив у зливі.
й ринули раптом,
з гуркотом впали -
тануть і тонуть у морі свободи.
і зірвані часом зашморг і пута!
шторм аж здійнявся приливами волі!!!..
...в безчассі
й в мареві місто до свята готується -
біло білить вапном уцілілі бордюри,
заводить музичну машинку ту ж саму,
готують промови окличники старі,
ті ж самі лунають з усюди пісні
і танці танцюється все такі ж самі,
в змаганнях спортивних наступники міста
радіють так само тим самим звитягам... -
і всім того досить,
і всім то є радість.
сонце зійшло і день розпочався... -
і то вже є свято,
і то вже є добре.
