12.06.2011 16:12

-

568

5 | 5

 © Тетяна Чорновіл

Біло-дикий ноктюрн

з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»

Війнуло сонечко заграву 

Палким рум‘янцем на край неба, 

В вечірній млості відпочити 

Кудись за сутінки скотилось. 

Бабуся ніч звелась з-за гаю 

Та дико охнувши, як птаха, 

Тихенько луками кульгала, 

Здіймаючись у вись небесну. 

Прийшла, вмостилася на хмарі, 

По небу коси розпустила 

І місяця блискучим оком 

На землю глянула звабливо. 

Враз юна стала в мить магічну, 

Змахнула крилами-руками, 

І в смоляні дівочі коси  

Зірки, як квіти заплітала. 

Натхненно солов‘ї співали, 

Ріка об берег жебоніла 

Й сюрчання коників злилося 

В нічну мелодію чарівну. 

Ніч раптом хмару відіпхнула, 

Звела у безвість руки-крила, 

У прірву кинувшись небесну, 

У дикім танці закружляла. 

Та враз неждане ”ку-ку-рі-ку” 

Той дикий танець зупинило! 

Старою стала танцівниця, 

З чола росу в траву змахнула… 

На сході сонечко вставало, 

А ніч до гаю почвалала 

І сиву тінь свою старечу 

Поволочила за собою.