Наталка Янушевич ПОЧАТОК ЛІТА
Тополине пір’я.
Спека допікає.
Косять травам коси.
Комашня дзижчить.
Я у тому літі, врешті, оживаю.
Я, напевно, в ньому тільки й можу жить.
Лоскотно від вітру.
Тепло без одежі.
Мружитися хочу – будуть зморшки, вік.
Хай мене ярило щедро помережить,
Хай сипне черешень до поблідлих щік.
Оживаю. Справді.
Ввечері пройдуся –
Порухом скидаю сотню літ з плечей.
У гаряче літо міцно загорнуся –
Буде мені взимку рятівним плащем.
7.06.2011
16.06.2011 20:41 Тетяна Чорновіл => © |
 :))) Я тільки хотіла сказати, що сотню літ Вам поки що нема від чого віднімати! :))) |
16.06.2011 20:35 © ... => Тетяна Чорновіл |
Я не приховую віку, в серпні 37 років. А з мінусом рахуйте самі. |
16.06.2011 11:34 Тетяна Чорновіл => © |
Дуже гарний вірш! Та ніяк не порахую, скільки ж Вам зараз зі знаком "мінус"? :)))))) |
15.06.2011 20:15 © ... => Тарас Іванів |
Спасибі. |
15.06.2011 14:20 Тарас Іванів |
 Пані Наталя, чудовий вірш!))) |