02.08.2019 21:39
for all
121 views
    
rating 5 | 5 usr.
 © Савчук Віталій Володимирович

400...

400...

Ще бродять по небу безприв`язні, дикії хмари. 

Ще поміж скелями Дніпро беззупинно тече. 

А в серці моєму ізнов оселились примари,  

і біль невимовний, і смуток тривожний пече. 


Очей нігоянівських блиску не можна забути! 

Не можна країну на зелень смердючу міняти! 

Невже ви забули палаючі, чорні редути,  

І вщерть переповнені битими дітьми палати?! 


Невже мало крові за волю й свободу пролито?! 

Чи може та кров вам неначе студена водиця?! 

Невже в вашім серці навіки людину вже вбито,  

Невже наша мова для тебе не твердая криця?! 


Лягали під кулями наші найкращі солдати. 

Ми з попелу наново армію склали свою. 

Далеко не сотня, а тисячі втрачено, брате,  

і дякую щиро, я тим, хто і досі в строю! 


Прокиньтесь сердешні, благаю! Згадайте хто є ви! 

Ви зрадою вб`єте мою наймилішу Вкраїну! 

Невже задля зради на світ вас батьки породили?! 

...сам незнаю де погину...сам не знаю де погину... 

Публікації: Савчук Віталій Володимирович

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 02.08.2019 22:51  © ... => Панін Олександр Миколайович 

дякую... 

 02.08.2019 22:10  Панін Олександр Мико... => © 

Сильно, мужньо, патріоично!

одні жирують, а кача все пливе