400...
з рубрики / циклу «Все і всі»
Ще бродять по небу безприв`язні, дикії хмари.
Ще поміж скелями Дніпро беззупинно тече.
А в серці моєму ізнов оселились примари,
і біль невимовний, і смуток тривожний пече.
Очей нігоянівських блиску не можна забути!
Не можна країну на зелень смердючу міняти!
Невже ви забули палаючі, чорні редути,
І вщерть переповнені битими дітьми палати?!
Невже мало крові за волю й свободу пролито?!
Чи може та кров вам неначе студена водиця?!
Невже в вашім серці навіки людину вже вбито,
Невже наша мова для тебе не твердая криця?!
Лягали під кулями наші найкращі солдати.
Ми з попелу наново армію склали свою.
Далеко не сотня, а тисячі втрачено, брате,
і дякую щиро, я тим, хто і досі в строю!
Прокиньтесь сердешні, благаю! Згадайте хто є ви!
Ви зрадою вб`єте мою наймилішу Вкраїну!
Невже задля зради на світ вас батьки породили?!
...сам незнаю де погину...сам не знаю де погину...
