Частинка Раю
з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»
Крильцем чаєчка махнула –
Сорок років промайнуло!
Понад цим малим озерцем,
Що з дитинства в моїм серці,
Я сиджу… Шумить осока.
Очерет кругом високий.
Тут – коріння мого роду,
Розпросторилась Природа.
Геть заріс цей берег дикий:
Верби, ясени, осики…
Невпізнанно все змінилось –
Небо в хвильках розчинилось.
Розлилась зелена тиша,
Вітерець легенький дише.
Він нашіптує: ЛЮБИ…
Далину… І ці горби…
Бог сховався тут…
Чекає…
Тут – частинка
Твого Раю.
****
Драконячу страшну смердючу пельку
Поспробуй, роздери… Росте із неї
Сто тисяч змієнят… Шиплять, отруйні!
Отак і ти, о Неню, загубилась
Межи доріг… Не знаєш, як пройти.
Уся ворожа рать сичить-чатує…
Підступно жалить, цідить кров гарячу.
Всевишній – він далеко… Він не чує,
Як Україна стогне серед ночі.
Мій Боже, зглянься… Де кінець навалі?
Мамай приходив, далі – польська шляхта…
А нині – третя пошесть: КОМУНЯКИ.
Пророк сказав: УСЕ ПЕРЕЖИВЕМ.
Тож… Зупинися, враже… Йди до пекла!
Куточок Раю мого не займай.