І все б, здавалося, нічого
Минає день, тікає ніч…
Людина, подарунок Бога,
Вся сплетена із протиріч.
І все ж, гадається, минеться,
Настане ранок після сну…
Самотнє серце сколихнеться,
Зустрівши не свою весну…
У час, як мить, коли секунди
Йдуть повільніше, ніж роки,
Всі війни, суперечки, бунти
Впадуть від лівої щоки…
Чогось отак… Шукаєм зброї,
Такої, щоби ворог впав…
Сміливіший за всіх героїв
Жебрак, якого люд розп’яв.
І так було завжди… Так буде…
Щоб врятувати душу знов,
Потомлені в зневірі люди
Спасуться там, де є любов…