Суш
Призабулося, що є убогий світ,
В глибокій тіні розчинилася блондинка
Моїх думок пустеля – вічний переліт
З кута до крайнощів. Десь там чека зупинка.
Уже фільтра мозкові фукають на лід,
Стьожки пропалені не зіб’ють мудрих речень.
Як добре Боже, що в душі я не суніт,
І не давав нікому сяйво марних зречень.
Скакають бісики в замуленій іржі,
У очах стомлених від фальші фарисеїв.
Тепер сміюся. Всі надії на столі –
В розбитих келихах, де втоплені ідеї.
