Не задивляйся
Жив на світі чолов`яга,
Золоті мав руки.
Він невтомний був трудяга,
Прагнув до науки.
Мав роботу, мав зарплату,
Мав сім`ю надійну.
Все завжди робив до ладу -
Тому й був спокійний.
Та одного разу лихо
Сталось на роботі,
А підкралось воно тихо:
Чоловік - в турботі.
Лихо мало гарні очі,
Усміхалось ніжно,-
Чоловік не спить вже вночі,
Думає про грішне.
Кожен день думки вирують
І тривожать серце.
Очі манять і чарують,
А дівча - сміється.
Їй невдалими здавались
Ті всі залицяння.
І ще більш вона сміялась,
Він - давив бажання.
Арифметика проста тут:
На свою кидайся,
А чужа - то зайвий клопіт -
Тож не задивляйся!
М. Рівне, травень 2009р.
