Непоказне не треба зневажати.
В малій зернині он яка потуга:
Попавши у щілину може камінь розламати,
Така у нього сила до життя.
Мала краплина маючи достатньо часу,
Шліфує надтверду гранітну брилу.
Залишимо у спокою мураху
І неймовірну її впевненість і силу.
Я про людей, малих і непомітних,
Що ледве жевріють у власних сновидіннях.
Десь у глибинах свого непізнаного світу
Потужну силу заховали поміж страх.
Наївно просять спокою, сухості і не світити,
Коли потрібен рух, волога, сонце,
Щоб розбудити і приборкати страхи,
Щоб научитись відчувати що таке рости.
Руйнуючи клітинні оболочки
Подвоївшись прогресувати
В середині і зовні.
Себе будуючи обмеженості руйнувати.
Я про життєву силу кожної клітини,
З яких складається народ.
У своїй величі і силі
Коли долає власний сон.
Дрогобич, 2011
