Лине в небо повінь голубина
я в тобі любові не шукаю.
Чи то є така моя провина,
що себе підштовхую до краю?
Позабуті докори сумління,
залишилися сліди на денці.
І летить, вистукує каміння,
засипає мрії у кубельці.
Їх тепер ніхто не заколише,
не накриє ковдрою легкою.
Не зростити, не плекати більше
цих сиріток, лишених тобою.
