Спогад із келиха осені
Вечір осінній ступає неспішно,
Знов розливає у келихи тишу.
Спати вкладає ноти слухняні –
Фортепіано.
Я пам’ятаю дощ скороспілий,
Як я до нього в обійми хотіла.
То все минулося… Щастя іскристе
Золотолистям!
Серця мого полонянка й відрада –
Осінь оця із Едемського саду.
Зустрічі першої в’яжеться пам’ять
Листям… листочками… листопадом...
