Незрима грань
Ця ніч була, немов не спите диво,
А ще ж ясна – хоч зіроньки збирай.
І праглось так відчуть себе щасливо.
Хотілось в рай.
Опале листя не зазнає втоми.
Одквітла квітка не прикрасить дім.
Та звідки ми прийшли? Навіщо? Хто ми?
У світі цім.
Ця ніч веде стежиною в нікуди.
Слова не зцілять рану у душі.
Давай хоч трішки, трішечки побудем
На цій межі...
Що розділяє ніч і ранок ранній.
Нам залишає спогад, як вогонь.
Везувій з дивним іменем Кохання –
З твоїх долонь.
