Балада про звалене дерево
Звалило дерево буревієм
з могутнім тілом, зеленим зіллям.
Лежало, спершись руками-гіллям...
Здіймався ранок над ним повільно.
Ще вчора хмарами лоскоталось,
гніздо плекав ще на ньому сокіл,
сміялось сонце йому звисока,
щось таємниче йому щептало
А там, внизу - прозаїчні будні,
турбот життєвих рутина сіра,
полює у сутінках звір на звіра
від днів вчорашніх - до днів майбутніх.
Упало. Корінь сточила зрада,
живцем розірвані жили-вени
кричать над вирвою німо, щемно,
ще кровоточить струмками рана.
Вершини в небі байдужо зверхні,
не чують крику за шумом вітру,
чужі, далекі і непровітні.
...А долом вогко заносить смертю.
Гілля повалене кози топчуть,
снують мурахи зів`ялим листям.
Та часом пташок у день імлистий
крилом невидимим затріпоче.
Та впало зріле, живе насіння,
промінням теплим удень зігрілось...
І в нім життя ожило несміло,
неначе дерева воскресіння.
Йорктаун Хейтс НЙ США, 2019 р.
