Замісць сонетів i октав
Збірка поезій
* * *
Уже світає, а ще імла...
На небі зморшка лягла.
— Яка зайшла ж мені печаль!
Промінні заори воралися у хмари.
Чую — фанфари!
— Яка зайшла ж мені печаль...
Ой не фанфари то, а сурми та гармати.
Лежи, не прокидайся, моя мати!..
Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!
(Замість сонетів і октав).
На культурах усього світу майові губки поросли.
Осінь. По містах вже о четвертій — електричні ліхтарі. А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана) додому отару женуть.
Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-так заслати смітник і посадовити культуру (тільки голову піддержувати треба!) — ачей ізнов до нас промовить.
А листя падало. І голова на в`язах не держалась. Тоді — вкинулись в еклектику. Взяли трохи цегли і стільки ж музики. Думали — перемежениться... А листя падало. І голова на в`язах не держалась.
На культурах усього світу майові губки поросли.
АНТИСТРОФА
Дорослі й семилітні: "Ой, яблочко, да куда котишся".
Так. Народ у толоку, а поети в борозну.
Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше менш талановитий за месії.
ТЕРОР
Ізнову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина, що казала: убивати гріх! — на ранок з простреленою головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться.
Лежи, не прокидайся, моя мати!
Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть?
— не прокидайся, мати...
Жорстокий естетизме! — й коли ти перестанеш любувати з перерізаного горла? —
Звір звіра їсть.
АНТИСТРОФА
Аероплани й усе довершенство техніки — до чого це, коли люди одне другому в вічі не дивляться?
Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма. lt;.pgt;
Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі,
сірі,
блакитні...
ЛЮ
Сплю — не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю.
І раптом якось повно! Люлі-лю...
Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) — все згучить на О.
— Не розумію. "Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!" — кричали з прапорами. Тепер тліють в землі. Ти кажеш — і я умру?
Геть через усе життя прослалося леґато (гудок на заводі). Годі! Заголубій і на мою долю. Люлі-лю... І тільки пташка за вікнами: тріолями, тріолями!
А як же краса? і невмирущість? — Пригадую (аж смішно): повік з тобою! — заприсягала кохана. —
Очевидячки люди лише по духу енгармонійні. Бо всі трагедії й драми — врешті є консонанси.
— Вставайте! — у місто вступила нова влада!
Розплющую очі ("консонанси").
На стіні від сонця густорамне вікно як огнистий дієз.
АНТИСТРОФА
Іще й тоді, як над безмежною водою паслися табуни вітрів; —
Іще й тоді, як гори затряслись, пореплась земля, а по шорсткій, гострій, як мечі, траві різні поповзли потвори —
— Хмари, на сонці хмари гралися безтурботні. Ніжні форми дитинні! — витончені обриси! — кому вони були потрібні?
Дикун, наївшися сирого м`яса, довго стежив за ними незрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку, подібну до будяка.
НАЙВИЩА СИЛА
— Одягайсь на розстріл! — крикнув хтось і постукав двері.
Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало небо. А над усім містом велизечний рояль грав...
І зрозумів я — настав Великдень.
АНТИСТРОФА
Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху.
Молюсь не самому Духу — та й не Матерії.
До речі: соціялізм ніякими гарматами не встановити.
РИТМ
Kоли йде дві стурнких дівчині — ще й мак червоний в косах —
— десь далеко! молоді плянети!
Пливуть. Струнчать. Атоми утоми — на світ, у світ із тьми! Танцюють, куряву збивають... Сонця стають у коло. А від майви по всесвіту всьому.
Дві дівчині.
АНТИСТРОФА
Налила голодним дітям молока, — сама сіла та й задумалась...
А по гладишці, мов з очей незрячих, сльози покотились. Одна швидше, вперед. А друга,
мов знехотя,
за нею,
слідом...
Дві дівчині.
ЕВОЕ!
Творці революції здебільшого лірики. Революція єсть траґічна лірика, а не драма, як то подейкують.
Евое!
За плугом ходити наші нащадки готуватимуться не менш, як зараз готуються в балетній студії. І на людину. Що не вмітиме пісні, дивитимуться як на справжнього контрреволюціонера.
Все на світі від примружених очей.
Евое!
АНТИСТРОФА
Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть.
Хай вас називають творцями за шторами, сантименталістами... Хіба це так важно?
У нас іще й досі попіл висипають не на город, а десь у куточок, під тин.
ХТО СКАЖЕ
Крапнув щось дощ — і всі асфальти у сисипному тифі...
Молодий новеліст: — не хочу, не можу писати! Місто гнітить, життя нервує.
Я мовчав. Поблизу десь бомба...
Якби отак, знаєте, на село. Скупатись, по росі походити.
"Бий саботажника!" — прочитав я на `дному з плакатів.
А за нами старчихи, простягаючи руки. —
АНТИСТРОФА
Трава росте, де захоче. Вітер шпурляє в калюжу наказ про мобілізацію. Молочка! — плаче дитина, а тут же й хліба за душею нема.
Хто скаже: що єсть контрреволюція?
ШОВІНІСТИЧНЕ
Беруть хліб, угіль, цукор і так, немов до чарки, приказують:
— Ну хай же вам Бог посилає... та щоб ми ще не раз на вашій землі пироги їли.
А ми, позиваючи сусіда за межу, одказуємо:
— Дай, Боже, дай...
Іноді так: небо ясне, а вода з стріх капле.
АНТИСТРОФА
Праві йдуть назад, але голову намагаються держати вперед.
Ліві мчать уперед, але голову скрутили назад.
Як не хваліть учення Христа, а все-таки й він на ослах їздив і приймав осанну.
ІСПИТ
Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки, колоші закачали...
— ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм скажіть: вони питають, чи єсть у нас культура!
Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне.
А навколо злидні — як гудина, як гич! А навколо землі, столочена, руда...
Тут ходив Сковорода.
АНТИСТРОФА
Найглибший, найвеличніший і разом з тим найпростіший зміст, укладений на двох-трьох нотах, — оце й є справжній гімн.
Без конкурсів, без нагород напишіть ви сучасне "Христос Воскрес".
ПОРОЖНЕЧА
Умиваюсь. Вода — мов металофони. Занавіска — вітер з прапорами!
У дворі тополі і жінки.
— Ну кажу ж вам: місто кругом оточено.
— Ой світе мій!..
Зачинилось вікно. Ходить вода в глечику — віяло на стелі...
— А це вчора робітники на заводах...
( — — — виразно чути канонаду).
Буде дощ.
АНТИСТРОФА
Місто в мальованих плакатах: людина людину коле.
Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на провінції погроми.
Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
КУКІЛЬ
Стріляють серце, стріляють душу — нічого їм не жаль.
...Сіло собі край вікна, засунуло пучечку і рота, маму визирає. А мати лежить посеред улиці з півхунтом хліба у руці...
Над двадцятим віком кукіль та Парсифаль.
АНТИСТРОФА
Грати Скрябіна тюремним наглядачам — це ще не є революція.
Орел, Тризубець, Серп і Молот... І кожне виступає як своє.
Своє ж рушниця в нас убила.
Своє на дні душі лежить.
Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?
1920 р.