05.11.2019 17:55
for all
29 views
rating 5 | 2 users
 © Добродій Ольга Іванівна

Ворон

Земля, закутана в тумані, 

Морозна блідість жовтих трав…

Столітній ворон на паркані

Когось, напевне, виглядав…


Ще гострий зір вдивлявся пильно

В молочне покривало дня.

Наскільки треба бути сильним, 

Щоб не лякала метушня…


Щоб перехожих швидкі кроки, 

І кіт з сусіднього двора, 

Машин бурхливії потоки, 

І галаслива дітвора –


Усе, неначе пролітало

Повз чорне і гладке крило, 

Бо все, що душу турбувало, 

В душі воронячій було…


Минуло все… Десь у тумані

Столітні спогади живуть…

І виснуть, виснуть на паркані!!!

І в небі хмарами пливуть…


І чорний ворон вже не чорний, 

Неначе марево, паркан…

Гучніша тиша за волторни, 

І думка швидша за аркан.


Коли ж туман впаде додолу, 

Сховає спогади в землі…

Він зникне десь за видноколом, 

На чорнім, як рілля, крилі.


Добродій Ольга Іванівна цікавиться

  • Хочете залишити відгук про прочитане?
  • Відгук

Публікації: Добродій Ольга Іванівна

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.11.2019 09:09  Артюх Леся Вікторівна => © 

Сподобався Ваш вірш! 

 06.11.2019 13:15  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

І Вам дякую! 

 06.11.2019 08:01  КАЛЛИСТРАТ => © 

+++ ! Спасибо.