Тетяна Чорновіл В досвітніх маревах туману
З трави за сполохом оман,
У згуслі сутінки повитих,
Росою скапує в туман
За миттю мить, за вдихом видих.
А ніч із тиші глибини
Тьмяніє в сутіннім алькові
Й нанизує сріблясті сни
На звислі пута павукові.
Сяйне з росинки диво сну
Крізь пульсу відання краплинне,
І з тиші поруху збагну –
Ця мить лунка ось-ось нахлине,
Схитне з-за шепоту колось
Жагу, для сну не притаманну
Ти чуєш? Небо зайнялось
07.01.2020 13:50 Каранда Галина => © |
 Тетяно Петрівно, з Різдвом Вас! |
17.11.2019 17:44 Серго Сокольник => © |
 Атмосферно і десь піднесено... Ви прекрасні у переплетенні пейзажності з чуттєвістю, Таню. Єдине, я б думку сказав, катрен А ніч із тиші глибини Тьмяніє в сутіннім алькові Й нанизує сріблясті сни На звислі пута павукові. Трохи змінив ось так А ніч із тиші глибини Тьмяніє в сутіннім алькові, Нанизуючи срібніі сни На звислі пута павукові. (павук, красень, до речі, респект))). Цим позбавилися б отого "Й", воно, це явище, поширене, загально- нечитабельне, навіть не лише через скупчення приголосних, просто випадає. Я, як можу, стараюсь подібні "Й" обходити, коли без нього не формується, взагалі переробляю катрен наново. Це не зауваження, це просто роздум і дружня рекомендація, Таню) |
13.11.2019 13:51 Надія Крайнюк => © |
 Дуже гарно, пані Тетяно. Дуже! Дякую Вам! |
13.11.2019 12:06 Костенюк => © |
 Дуже тонко підмічено, напевно феєю) |
13.11.2019 11:04 Каранда Галина => © |
Як же ж красиво... |
13.11.2019 08:10 Каллистрат => © |
 Отличнейший стих пани Татьяна! Спасибо! |