25.06.2011 15:30
-
580
    
  - | 1  
 © Оля Стасюк

Ave Maria

з рубрики / циклу «Музика»

Буденність і сірість вичерпують сили. 

Без стимулу вже й непотрібне життя. 

Де ж музика, щоб знову серце ожило, 

Щоб знову злетіла на крилах душа? 

Де ж музика? Справжня, з старих клавесинів, 

Сопрано дівоче, і тенор, і бас? 

Де ж музика, що йшла у спадок до сина, 

А внуку її не залишив час? 

Немає. Уже не дзвенить і у росах. 

Пішла. І навряд чи повернеться знов. 

Пішла кудись в ніч. Тихо, бідно і босо, 

Хоч мала колись і багатство, й любов. 

Я кличу її благаю… Та пізно. 

Далеко вже вітер торкається пліч. 

Бо люди і музика ця - такі різні. 

Я кличу… Але вона вже пішла в ніч. 

І сіра роса не згадає вже дзвону. 

І скрипка, як в класиків, не задзвенить. 

І тільки цей дощ, що стікає по гронах, 

Окремими нотами тихо шумить. 

Я кличу… Немає. Вже згасла й надія. 

Та що це? Це сон? Чи ніч ноти знайшла? 

Я знаю. Крізь сон лине “AVE MARIA”. 

Вже легше на серці. Звільнилась душа. 

Це – музика справжня, написана в тиші. 

Каччіні і Шуберта ноти… І Бах 

По-іншому, але по-справжньому пише. 

І музика душу застане в сльозах. 

В сльозах заживають усі серця рани, 

І ноти на душу впадуть, як роса. 

Сідаю тихенько за фортепіано 

І клавіш нечутно торкає рука. 

І перші акорди. І музика лине 

Назад, у вікно. І не спинить вже ніч. 

А клавіші кличуть її журавлино, 

Вона ж вітерцем доторкається віч. 

І сльози утерла. І серденько гріє. 

Вона не пішла… А в уяві встає 

Знов Мати Христа, проста Діва Марія, 

І погляд її знов у серці живе. 

Стоїть в повній тиші. В хліву. На колінах. 

В молитві за Сина, що в яслах лежить. 

Так вогко й духмяно в хліву пахне сіно 

І світло з далеких зірок струменить. 

Молитва. До Батька Спасителя світу. 

Вже спить Віфлеєм. Заколисує ніч. 

І тьмяне й холодне зірок з неба світло 

Ледь чутно торкає заплющених віч.  

Стоїть на дорозі. І вітер дме пилом.  

Вже сонце червоне, мов кров із небес. 

Дивитись вперед вже немає і сили, 

Бо там височіє під сонцем хрест. 

Розіп’ято Сина. Життя і надію. 

І в серці, що б’ється у горі, лиш біль. 

І сонце. Мов кров її Сина, жевріє. 

Вже висохли сльози. І… Сміх звідусіль. 

Вуста, запорошені пилом, й долоні. 

Сном, жахом здаються оті три хреста. 

І серце. Луною. У сивих скронях. 

Розіп’ято Сина. Надію. Й життя. 

Вже висохли матері сльози болючі. 

Розіп’ято Сина. Надію. Й любов. 

І біль б’ється в серці. І вітер із кручі 

Все дме в лице пилом. І сонце – мов кров. 

Стоїть у небі, на хмарах світлих. 

А погляд все той – і мудрий, й простий, 

Стурбований. Певне, холодним світом. 

Але такий світлий, прекрасний, ясний. 

Навколо – ангели в білих хмарах, 

І сонце, і зорі, й усі небеса. 

Вона ж така ніжна і тиха, як пара, 

Прекрасна і світла, спокійна й проста. 

І посмішка. Добра така й промениста, 

Ласкава, мов хоче прийняти весь світ. 

Стоїть у вінці. Така ніжна і чиста. 

І сліду не видно важких тих літ. 

І музика. Наче той погляд Марії, 

Немов її чиста й прозора сльоза. 

Це – музика справжня. В любові й надії. 

Вже легше на серці. Звільнилась душа. 

А музика все ще живе крізь століття, 

Відновлює сили, вдихає життя. 

Нові покоління, цю музику світлу 

Не відпускайте у ніч забуття. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.06.2011 21:36  Суворий => © 

 28.06.2011 21:29  © ... => Суворий 

А за пораду дякую.

 28.06.2011 21:29  © ... => Суворий 

До речі, не відкоригувати, а відкорегувати.

 25.06.2011 17:44  Суворий 

Як на 9 клас це навіть занадто добре... Правда інколи потрапляють слова з пропущеними буквами або з описками... Раджу перечитати і відкоригувати. Цілісне уявлення завжди формується з дрібних деталей.