Анатолій Костенюк Картина
Проміння сонячне накрило
підняті яхтами вітрила,
людей, заплаву і дахи,
гаями вкриті береги.
Якщо картину розглядати –
людей помітно не багато.
Вони спокійні там завжди…
Туди я хочу. Світ – зажди!
Настане ранок, як насмішка.
Не схочеться вставати з ліжка
і повернувшись до думок,
здавати вивчений урок.
Життя минула половина
і в цьому нічия провина.
Настане швидко рік новѝй.
Тож хочеш – смійся, хочеш – вий.
09.12.2019р.
| 10.12.2019 08:47 Костенюк => Тетяна Белімова |
 Дякую, пані Тетянно! Як на мене, вірш про сприйняття твору мистецтва. Ми різні, зі своїми думками та настроєм, сприймаємо картину по різному, відповідно до вантажу прожитого. Мистецтво слугує каталізатором думок, висновків, рішень. У цьому вірші до рішень ще далеко, але, як казав Горбачов: "Процес вже пішов"))) |
| 09.12.2019 13:05 Тетяна Белімова => Костенюк |
 Справді, картина дуже гарна -- школа старих майстрів. Проте і в наш час не зле жити. Думаю, багато хто з минулих епох залюбки помінявся б з нами ❤️ |