10.01.2020 15:36

для всіх

84

2 | 2

 © Добродій Ольга Іванівна

Небо

Бо небо теж, буває, та й заплаче, 

Самотнє, тулиться до мокрої землі…

Що вище є? Нічого… та одначе, 

Летять чи падають краплиночки малі…

Бо небо теж, буває, враз збереться…

І сонцем висушить слабинки мокрий слід…

В веселку кольорову загорнеться, 

Й на присьбі усміхнеться старий дід…

Бо небо теж, як я, чи ми обоє, 

Живе минулим світлом крізь роки…

Розколюється блискавицями надвоє…

Розпачливо кричать вгорі круки…

А ми ідемо разом, з нами небо…

Буває, сонячне, буває, і з дощем…

Життя летить хмаринкою – так треба, 

Життя – лиш слово в космосі поем.