Ефірний Полиск
Етюд
Полиском світиш
Ефірним,
Юна, зваблива,
Загірна.
Серце моє
У полоні давно,
Ти, як завжди,
Манірна.
Плачуть кармінові
Свічі,
В морок вливається
Вечір,
Тривожно мені –
Зрозумієш нараз,
Що я закохався
Навічно.
Ніч відпускати
Не хоче,
Нам Повний Місяць
Пророчить
Зустрічі знову,
Хоч рани Кохання
Вічно болять,
Кровоточать!
