30.06.2011 20:13
-
374 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Оля Стасюк

Моя Україна

Художник доторкнеться полотна, 

Співак почне співати нову пісню. 

Ти чашу ще не випила до дна. 

А в тебе й в інших чаші – такі різні. 

Ти плакала в колисці над дитям. 

Чи знала. Що воно буде вбивати  

Щастя братів? Не вір чужим словам. 

Тобі – найважче, бо ти – його мати. 

Ти виплекала не одне село. 

Грудьми стояла не за одне місто. 

Тоді ще легко жити всім було,  

Доки не заварилось нове тісто… 

Моя країно! Сонце у степу,  

Стражденна і прекрасна Україно! 

Тобі рядки на згадку я пишу 

Про ще одну твою малу дитину. 

Не буду я, як діти ті твої, 

Які забули і країну. Й мову. 

Я не забуду рідної землі 

Й твоє стражденне виплакане слово. 

Стоятиму за віру в майбуття,  

В жаринці не гаситиму надії, 

Не заберу щасливого життя 

Ні в кого. Й не позбавлю мрії. 

Моя країно! Зоряна краса 

Поряд з тобою блякне тихо-тихо. 

Хай новий день і ця нова роса 

Не принесе від власних дітей лихо. 

Не плач, прошу. Не бійся. Бо ще є 

У тебе діти, що завжди з тобою. 

І за усе, усе життя своє 

Я постараюсь стати теж такою. 

Ти плакала в колисці над дитям. 

Тепер від справ його теж гірко плачеш. 

Не знаєш вже. Чи й вірити словам 

Дітей. Але пробачила й пробачиш. 

Живи, прошу. Для вірних всіх сердець 

Й життя не раз ще щастя подарує. 

Я впевнена. Що люблячий Отець 

Тебе від власних діток порятує. 

Публікації: Оля Стасюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись