Літо, літечко...
з рубрики / циклу «Для Душі»
Сподівання простих доріг-
вони кручені,
Ми чекали на перший сніг, довго змучено...
Не пускала нас осінь в пАморозь
Все плекала дУші пусті,
що проходили тИхо пОвз.
Сподівання легких шляхів-
мрії вдосвіта,
Не збувається, що хотів-
просив Господа.
Не плекають нас вже лебідоньки,
Не танцюють давно, тіні в припічку.
Скільки ще шляхів, та й не звідано?
А Голгоф своїх пройтИ випаде?
Сподіванням, рушник рясно вишито,
Мрію серця свого, в нім залишено.
Та куди б не несло, де б не йшлося-
Озоветься спогадом відголосся:
Рук бабусі теплО, світло в припічку
І те літечко давнє літечко...
Де були, ще простими дороги,
Де бабуся стоїть на порозі.
І чебрець скрізь поріс патлатий,
Ти летиш, накивають п`яти.
А на зустріч дідусь - усміхається,
ти з розгону, а він ховається!
Зловить раптом, у повні пригорщі,
І нестиме з скарбів найдорожчій свій.
Ти смієшся, а сміх розливається,
На кутку десь ген - ген озивається.
Місяць кволо купається в хмарах
Літо відлік веде свій в стожарах.
Зорі падають тихо в річечку
І ховається десь на припічку-
Гомін бабці, усмішка дідова...
А попереду-шлях незвіданний.
А по переду- Долі зламані,
Всесвіт тихо гремить кайданами,
одягає тобі їх неспішно
І з Душі витирає літо...
Сподівання простих доріг-
вони кручені.
І чекає на "той кінець" кожен змучено,
Віджили-ніби й не приходили,
Всесвіт всих проковтне голодний...
Літо-літечко/Світлана Холодна/22.01.2020 р.
Полтава, 22.01.2020
