Ніч
Я знов навчився цінувати ніч,
А вже почав потроху забувати,
Як наодинці з нею, віч-на-віч,
Любив сміятись, мріять, сумувати.
А скільки раз затер її у вірш,
Безсмертним словом пам’ятник злеліяв,
Хоч і повторюються рими все частіш
Із словом ніч, бо долю нею міряв.
Але не можу я про неї не писать,
Вона ж така тихенька і приємна,
У ній ми можем кожного впізнать,
Якщо душа у друга світла й чемна.
Цілую тебе ніч, хоч ти й чудна,
Вдягаєшся у чорне, а не біле...
Навпомацки цінується душа,
Вона важлива, а не гарне тіло.
Люблю помріяти, поговорить, відчуть,
Коли не бачиш і тебе не бачать,
Бо хочеться середину здобудь,
Не зорі, ніч на долі згини значить.
Відчуйте те тепло, коли всі сплять,
Напруження залиште до світанку.
У ній можливо світ, як є сприймать,
А не який зведуть для вас лиш зранку.
Вдихніть повітря, подивіться в темноту,
Спиніть в собі усі думки, свідомість
І видихнувши крикніть. Я живу!
І порожнечу тишею доповніть.
Відчуйте і вселіть це в світ,
У день ясний, у сонечко яскраве.
Я хочу цінувать навчить не ніч,
А мову тиші, почуття приспані.
Щоби повірили в добро, життя,
У щастя, у дитячу радість,
Щоб цінували лише почуття,
Свій світ зробили, а не безпорадність.
Треба радіти тому, що вже є,
Для кожного, усе навколо різне,
Бо кожен з нас, на мапі лиш живе,
Ось чому ніч і світ – подібне.
