19.02.2020 20:05
для всіх
91
    
  1 | 1  
 © Анатолій Костенюк

Буколіка XIV. «Есхін та Тионіх, або любов Кініски»

Буколіка XIV. «Есхін та Тионіх, або любов Кініски»

як Теокріт*

Есхін

Друже Тио̀ніх, здоров будь!


Тионіх

І ти будь здоровий, Есхіне.


Есхін

Де пропадав?


Тионіх

Пропадав? А що сталося, друже, з тобою?


Есхін

Справи у мене погані.


Тионіх

Помітно, що ти, ніби чахнеш.

Он опустилися вуса, скуйовджені пасма волосся.

Схожий, неначе близнюк, щойно учень пройшов Піфагора –

Жовтий, як ти, босоніж. Люди кажуть, що він афінянин,

Теж від кохання страждав, але думаю просто голодний.


Есхін

Все ти жартуєш, мій друже, а я від красуні Кініски

Зраду й образу отримав – за крок вже моє божевілля.


Тионіх

Звично вже ти, мій Есхіне, наллєш від душі через вінця.

Все тобі зараз подай. Та, проте, розкажи, як було все.


Есхін

Якось недавно: з Фессалії вершник аргив`янин Апис,

Я і Клеонік-гоплі́т – всі зібралися випити разом.

Я їх у себе приймав. Двох телят, порося закололи,

Флягу відкрив із вином благородним, що з Біла

років чотири беріг, а по запаху – ніби з точила,

Устриць купив та бобів – непогане вдалося застілля.

Пізно було вже, коли забажали вина не розвівши,

Пити здоров`я – кого хто захоче, ім`я лиш назвавши.

Всі імена називали і пили за їхнє здоров`я.

Тільки вона промовчала – і це при мені – що робити?

Хтось їй сказав жартома: «Що мовчиш ти? Побачила вовка?»

Вмить спалахнула вона, наче той смолоскип, відповівши,

– «Все то ти бачиш! Що ж – Лікос, син Лаби-сусіда є вовк той,

Ніжний і ростом високий. Він красень, багато хто каже.»

Ось вона тане по кому, від пристрасті сходячи з глузду!

Правда, вже дещо про них вух моїх у свй час долітало,

Значення не надавав я пліткам цим, вар`ят бородатий!

Вже на той час неабияк, насправді, ми всі були п`яні,

Той ларисянин противний знов пісню спочатку заводить:

«Лікос та Лікос» – співає цей дурень і в цю мить Кініска

Раптом у сльози ридма! Шестилітнє дівчисько так гірко

Певно не плакало ще, якби рвалось до мами в обійми.

Знаєш, Теоніх, який я: підскочив і ляпаса дзвінко

Раз і ще раз їй поклав, а вона підібрала свій пеплос**,

Вибігла швидко надвір і я вигукнув: – «Що, до вподоби

Інші обійми, солодші? Ну що ж, то іди ти нього,

Гріти на грудях своїх того дурня, по кому ридаєш!»

Схожа на ластівку, що для малих пташеняток від стріхи

Юркнула в небо по їжу, так швидко побігла від мене

В двері від нашого ложа – і як тільки ноги поне́сли!

Є в нас прислів`я: «Подався бичок по дорозі у нетрі».


Двадцять вже днів пролетіло, ще вісім, і де`ять, і десять,

Ще одинадцять; два дні, як добавиш, два місяця буде,

Як розлучилися ми. Тож, будь я фракійцем нещасним,

Знати не хоче мене, а йому – двері наніч відкриті.

Що говорити про нас, що вже нас за людей не рахують?

Ми, як мегарці***-біда́ки під гнітом у долі важкої.

Якби її розлюбити, пішли би на лад мої справи.

Як це зробити Тионіх? Влип, мов та миша у дьоготь.

Знати не знаю, які знайти ліки для пристрасті згубні.

Чув я, щоправда, як Сим, коли в Епідахолову дочку

Дуже закоханим був із-за моря вернувся здоровим,

Він мій одноліток, може й мені теж за море податись?

Гіршим за нього не буду, можливо, що і не найпершим,

Але й не гіршим за інших у битвах я воїном стану.


Тионіх

Дуже я хочу Есхіне, щоб до ладу прийшли твої справи.

Але, якщо ти все ж вибереш шлях на чужи́ну за море,

З понад усіх – Птолемей, повелитель для вільного мужа.


Есхін

Так? Розкажи, що за цар.


Тионіх

Він для вільного – гідний владика.

Добрий, привітний, розумний, знавець у коханні та віршах,

Щедро дає багатьом, а освідченим рідко відмовить,

Як і належить царю. Та просити аж надто не треба,

Знаєш Есхіне... Так ось, як насправді відчув ти охоту

Плащ на плечі заколовши, ногами обпетрися в землю,

Витримати гідно наступ від го́плітів мідношоломих,

Раджу, податись в Єгипет. Бо швидко помітить нам старість

Скроні, а потім підкрастися може і до підборіддя.

Час усе красить у біле. Живи, доки в розквіті сили!



*Теокріт, також Феокріт (грец. Θεόκριτος) (кінець 4 століття до н. е. — перша половина 3 століття до н. е.) — давньогрецький поет, один з найвидатніших представників літератури раннього еллінізму, молодший сучасник Каллімаха, уродженець Сіракуз. Заснував жанр ідилії, у якій предметом милування стає простота і природність невимогливого побуту. Ідилії Теокріта започаткували європейську традицію «буколічної» літератури.


**Пеплос жіночий верхній одяг


***Мегара – місто в Греції

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.02.2020 17:16  Панін Олександр Мико... => © 

Ліра небесна звучить урочисто,
Наче до нас повернулись еллінські часи.