02.07.2011 19:58
653 views
Rating 5 | 4 users
 © Оля Стасюк

Окуляри

Лежать старі, пожовклі окуляри,

І плачуть лінзи, як осінній лист.

Вони живуть без люблячої пари

Старих очей. Старих, як вітру свист.

А що? Вони жили крізь лихоліття.

Самотність, певне, ще один удар.

Вони лиш хочуть, щоби крізь століття

Їм доля принесла останній дар.

Щоб у потоці сонячного пилу

Дитяча ніжна взяла їх рука,

І сміхом щирим лінзи оживила,

І… Хоча б раз, для сміху, одягла.

Тоді старі, пожовклі окуляри

Життя почули б в подихах століть.

А так – лежать в музеї десь: без пари,

Без дотиків, у згадках лихоліть.

Вони ледь дишуть на старих полицях,

І лінзи плачуть в самоті ночей.

Вони живуть лиш згадками про лиця,

Про пару люблячу старих очей.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Вірш - Каганець». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Ми пишемо графітами життя».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.07.2013 16:17  Олександр Новіков => © 


хотів ще тоді закинуть. трохи не в тему, але теж про окуляри

 20.11.2011 11:45  © ... 

Вдячна!

 20.11.2011 00:52  Каранда Галина 

цікаво...вірш гарний...мені й в голову не приходило олюднювати окуляри...

Публікації автора Оля Стасюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 5 | Знайдено: 29
Автор: Оля Стасюк
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Історичне;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;