Окуляри
з рубрики / циклу «Історичне»
Лежать старі, пожовклі окуляри,
І плачуть лінзи, як осінній лист.
Вони живуть без люблячої пари
Старих очей. Старих, як вітру свист.
А що? Вони жили крізь лихоліття.
Самотність, певне, ще один удар.
Вони лиш хочуть, щоби крізь століття
Їм доля принесла останній дар.
Щоб у потоці сонячного пилу
Дитяча ніжна взяла їх рука,
І сміхом щирим лінзи оживила,
І… Хоча б раз, для сміху, одягла.
Тоді старі, пожовклі окуляри
Життя почули б в подихах століть.
А так – лежать в музеї десь: без пари,
Без дотиків, у згадках лихоліть.
Вони ледь дишуть на старих полицях,
І лінзи плачуть в самоті ночей.
Вони живуть лиш згадками про лиця,
Про пару люблячу старих очей.
