22.02.2020 10:20
© Ворощак Володимир Орестович
Історія
з рубрики / циклу «Подорож моєю душею»
Ручка у моїй руці
І на столі чистий лист паперу...
Я сиджу і думаю,
Та слів ніяких не підбе́ру...
Щоб висловити те, що відчуваю
І чого я домагаюсь,
Та все ж я спробую!..
Та все ж я постараюсь!..
Я хочу, щоби всі жили́
У мирі й щасті,
Щоби на людей
Не роззявляли свої "пасті".
І на усе те, що
Ніколи ним не надбане,
Не забирали у людей
Шляхами нахабними.
Не зазіхали на чуже,
Бо те належати не зможе
Їм, а як зазіхатимуть,
То і Бог їм не поможе.
Хо́чу щоби в місті і в селі
Стало жити краще,
Щоби люди жи́ли, а не виживали:
"Бо життя пропаще".
Щоб жили́ усі ми не лише
Під красномовним сленгом,
А щоб у кожного життя
Завершувалось Happy End-ом!
А погане, хай буде́
Лише у фільмі і далеко в морі,
Хай хлюпоче й потопає
У воді прозорій...
Та як втоне, то залишиться
На глибокім дні,
Хай підуть туди і ті,
Що потребують у війні!
Хо́чу я, щоб всі жили́
У добрі і злагоді,
Щоб країна розквітала,
Як у полі ягоди.
Щоби не лише на обличчі
Усмішка сіяла,
А й щоб від безмежного щастя
Людська душа палала.
Щоби не шукали щастя
Десь далеко за кордоном,
А жили постійно ним
У своєму домі.
Щоб не бу́ли люди
Комусь іншому підвладні,
А мали Волю і робити
Те що хочуть були ладні.
Щоби люди були людьми,
А не тупими тваринами,
Щоб мали свою́ думку
І не ховались за гардинами...
Я просто хочу жити,
Жити у вільній країні.
І щоб не були це мої
Всього лише мрії.
В мені давно вже йде війна
І я борюся із собою,
А я всього лише хочу жити
У стані спокою.
Хочу жити і радіти,
Як під дією ейфо́рії...
Я достатньо вже сказав.
Кінець історії.
м. Тернопіль, 17.05.2016
