Буколіка ХV
Як Теокріт* Сиракузянки, або жінки на святі Адоніса
*Теокріт, також Феокріт (грец. Θεόκριτος) (кінець 4 століття до н. е. — перша половина 3 століття до н. е.) — давньогрецький поет, один з найвидатніших представників літератури раннього еллінізму, молодший сучасник Каллімаха, уродженець Сіракуз. Заснував жанр ідилії, у якій предметом милування стає простота і природність невимогливого побуту. Ідилії Теокріта започаткували європейську традицію «буколічної» літератури.
Горго
Чи вдома ще Праксиноя?
Праксиноя
Горго́! Ну нарешті! Заходь вже!
Диво, що ти все ж дійшла. Ну підсунь їй те крісло, Евноє.
По́душку кинь.
Горго
Та спасибі, чудесно і так.
Праксиноя
Та присядь вже!
Горго
Де був мій глузд? Як вдалося дійти і сама я не знаю.
Натовп страшний, Праксиноє. Та все колісниці четвірки…
Ах, від солдатських чобіт та хламид не дійти не дібратись!
Просто, мов шлях без кінця – відшукали ж ви де оселитись!
Праксиноя
Бовдура мого вина – занесло́ ж його аж на край світу,
просто діра, а не дім. Щоб не жити нам двом по сусідству,
шкоду, негідник, надумав, завжди ось такий він злостивий.
Горго
Стримайся що-до Динона – свого чоловіка, сварити.
Ось твій маленький: поглянь, як уважно слова твої чує.
Мій Зопирі́он, мій славний, говорить вона не про тата.
Праксиноя
Все розуміє, хлопчисько, клянуся.
Горго
Твій тато – хороший.
Праксиноя
Цей наш татусик допіру (втім все у нас зараз допіру)
соди та трав на приправу пішов прикупити на ринок –
солі приніс, здоровило, на зріст до тринадцяти ліктів.
Горго
Так само в нас, Диоклід мій – для грошей розтрата і тільки.
Шкіру овечу купив, та за розміром – шкіра собача,
або з мішків клаптики – ось тепер напрацююся з ними.
Плащ свій, проте, одягай та ще пеплос на пряжку заколюй.
Разом підемо з тобою в палати царя Птолемея*;
(*Птолемей ІІ – цар Єгипту (289 -246 р. до не)
Свято Адо́ніса там, усі кажуть прикрашено пишно
все за наказом цариці.
Праксиноя
Так, все у багатих красиво.
Горго
Треба ж і нам подивитись, щоб всім, хто не був розпові́сти.
Час вже іти нам настав.
Праксиноя
Що ж, Горго́, у нероб завжди свято!
Пряжу, Евноя, візьми, поклади її, ледарко, знову
посередині кімнати, щоб кішкам зручніше лежати.
Швидше! Води принеси, я сказала «води», а не мила,
що ти мені принесла, хай вже буде, не знаєш ти міри!
Воду налий! Обережніше! Весь мій хітон замочила.
Стійно! Ось вмилася, вже не важливо – як бо́ги послали.
Де ж ключ мій від вівтаря, від великого. Дай мені швидше!
Горго
Це твоє плаття зі складками, так я скажу, Праксиноє,
дуже пасує тобі, скажи в скільки воно обійшлося.
Праксиноя
Краще мене не питай, заплатила аж дві срібні міни,
навіть побільше, в шиття ж усю душу свою положила.
Горго
Але вдолось, як хотіла?
Праксиноя
Звичайно, що правда, то правда.
Плащ мій, Евноє, подай та ще шляпу подай мені швидше.
Ні, мій маленький, тебе не візьму, бо там зла є конячка –
вкусить. Реви скільки хочеш, тебе назавжди не скалічу.
Що ж ідемо́. Ти, Фригі́є, візьми та пограйся з маленьким,
в хату собаку впусти, вхідні двері стули на засувку.
Боги, яка там юрба! Як би нам проштовхатися швидше.
Ах, який жах! Мов мурахи кишать без числа та без ліку.
Добре мені ти зробив, Птолемеє, з пори, коли батько
твій до богів зарахований був! Вже ніякий негідник
на подорожнього мирного не нападає розбоєм.
Жарти недобрі колись тут блюзніри жорстоко вчиняли,
всі на один лад збирались: негідник, нахаба, пройдисвіт…
Що ж нам робити, Горго? Подивися, ген коні військові
прямо наїдуть на нас. Ой, тихіше, бурмило, роздавиш!
Ще й жеребець – на диби! Ах, який же він дикий! Евноя,
ну ти смілива, тікай! Цей і конюха миттю розтопче.
Як же я рада, що дома таки залишився маленький.
Горго
Ах, Праксиноє, сміливіше! Глянь, ми вже вибрались; коні
стали на місце своє.
Праксиноя
Ах, насилу віддихатись можу.
Коней жахливо з дитинства боюся – покійників також.
Ну а тепер спішимо́! Натовп нам уже валить назустріч.
Горго
Матінко, йдете з палацу?
Бабуся
З палацу іду, мої дітки.
Горго
Можна добратись туди?
Бабуся
Трою взяли данайці терпінням.
Так ось, красуне! Терпіння одне кожну справу вінчає.
Горго
Ніби провидиця, важно слова промовляє бабуся.
Праксиноя
Нам, бабам, добре відомо – як Гера та Зевс одружились.
Горго
Глянь, Праксеноє, у дверях! Оце, вам скажу, штовханина!
Праксиноя
Жах! Руку дай Горго́! Ти ж, Евтиноє, візьми Евтихіду,
міцно за руку тримай. Бережись, загубитись не важко.
Разом ввійде́мо. За мене вчепися міцніше Евноя.
Ох ти, злощасна! Моє розірвала ти плаття на літо.
Глянь, Горго́! Заради Зевса, подружко, як щастя бажаєш,
чи можеш прослідкувати, щоб плащ мені ще не порвали?
1-й відвідувач
Я намагатимусь, але боюся, не зможу.
Праксиноя
Ну й давка!
Люди штовхають, як свині
1-й відвідувач
Сміли́віше, ось і прорвались.
Праксиноя
Бути тобі, мій голубчик, щасливим віднині й назавжди,
Нас ти зберіг. Чи не правда, прекрасний, люб’язний мужчина?
Де ж це Евноя? Пропала? Нещасна, штовхайся міцніше.
«Наші всі вдома», – так сват каже, як наречених зачинить.
Горго
Підемо вже, Праксиноє. Ох килимів безліч барвистих!
Та які легкі на диво, так ніби їх виткали боги.
Праксиноя
Діва потужна Афіна, які це ткачі виробляли?
Хто ті майстри, що для них малювали прекрасні узори?
Люди стоять, як живі і живими по колу кружляють,
ніби не виткані. Правду скажу я, майстри спромогли́ся.
Там, подивися хутчіше, лежить ось на срібному ложі
той, хто лишився коханим в сумному краю Ахеронта,
тричі коханий Адо́ніс, з пушком на вустах золотавим.
2-й відвідувач
Та перестаньте, базіки, мести язиками неспинно.
Наче сороки собі кричите роззявляючи дзьоба.
Праксиноя
Що це? Ти хто такий? Ми балакучі? Тобі що до цього?
Слуг заведи та навчай, Сиракузянок взявся навчати?
Знаєш тобі що скажу: ми з Коринфа всі родом і звідти
Беллерофонт* був, а мова красива в нас Пелопонне́са.
(* давньогрецький герой, переможець Химери)
Право Дорянкам* дане на дорійському всім розмовляти.
(*Дорійці-племена, що населяли Педопоннес)
Ні, я клянуся, над нами господаря ще не бувало,
окрім царя, – не напружуйся, в тебе це також не вийде.
Горго
Тихше, мовчи Праксиноє! Адоніса вславити хоче
гімном своїм Аргивянка; мистецтвом своїм знаменита.
В році минулому краще за всіх поховальну співала.
Певно сьогодні прекрасно співатиме, ось вже готова.
Співачка
О, господиня, ти любиш душею і Голг, і Ідалій*,
(* міста на Кіпрі, де знаходилися храми Афродіті)
також і Ерикса схил*, Афродіта, увінчана златом.
(*- гора в Сицилії з храмом Афродіті)
Друга Адо́ніса знову від вічних глибин Ахеронта
після дванадцяти місяців Гори ведуть легконогі…
Поряд з престолом твоїм Адоні́су вродливому місце.
Поряд з Кипридою сяде Адо́ніс хай рожевщо́кий.
він дев’ятнадцяти чи вісімнадцяти літ наречений;
легкі цілунки його, на вустах його пух золотавий.
Нині радій, о Киприда, зустрівши коханого мужа;
завтра в ранкову зорю по росі ми зберемося разом,
хвилям його віддамо, що прибоєм простують на берег.
Кучері з плеч розплетемо від одягу тіло звільнивши,
груди свої оголивши, співатимо пісню прощальну.
Милостивим будь до нас Адоні́с у наступному році!
Жданим прихід, Адонісе, твій буде тепер і наві́ки!
Горго
Ах, Праксиноє, поглянь, яка гарна, принадлива жінка!
Знає багато, щаслива і голос красивий у неї.
Але додому вже час! Диоклід мій не снідав сьогодні,
він і завжди, наче оцет, голодним – його не чіпайте.
Радуйся милий Адо́ніс і нас, нам на радість, відвідуй.
23.02.2020р.
