Ми знали більше ніж могли собі сказати,
Прощалися, щоб не зустрітися, проте,
Під корінь обрубавши пагони стосунків,
Десь відчували, нам це просто не мине.
Згоріло літо феєрверками побачень,
І закружила осінь в кожного своя:
Я не зумів. Ти мала досить вражень.
Між нами розлилась ріка життя.
І хто б подумав, що знайдуться броди,
Від літа спеки мілина в ріці
Зведе нас провидінням долі
У збовтаній до жовтого воді.
І знов бракує простих, звичних слів.
Їх не позичиш у знервованих людей.
- Привіт, я хвилювання приховати не зумів.
Ми говорили більше про дітей.
Все дуже добре. Краще не буває…
Але тремтіння ледь помітне не сховати,
Не сказане колись не відпускає.
І погляди у один промінь не звести.
Ще довго довго проводжатиму очима,
І вічне, що було би як би?
Ти теж обернешся, не втримавшись, напевно
Ті ж запитання поставивши собі.
Дрогобич, 2011