Ми стаєм віртуальними

з рубрики / циклу «Подорож моєю душею»

Ми всі тепер у соц. мережі сховалися.

Забули моменти, як вживу спілкувалися.

Все життя – це лиш гонитва за лайками.

Замість слів ми вже пишемо смайлики.

Аватари свої все частіше міняємо,

На люблячі коменти ми радо чекаємо.

І так живемо́ в віртуальному пафосі.

Вже наш настрій пояснюють статуси.

На життя в онлайні ми час витрачаємо,

Та жити насправді – чомусь забуваємо.

Все рідше із друзями стали збиратися

І без смайлів, а вживу цілуватися.

Не йдемо́ ми у подорож на береги́ дальні,

Бо для цього потрібно бути в офлайні.

Забувати ми стали як життя смакує,

Як час в колі друзів від смутку лікує.

Якими б слова ці не були печальними,

Ми зараз, направду, стаєм віртуальними.

В нас є Контакти, Фейсбук й Інстаграм,

Та чи потрібні вони, як буде нам погано?

м. Борщів, 25.05.2018