...над прірвою
нині увесь світ - ну, майже увесь - всі люди (майже усі) більше сидять удома...знаходяться у добровільному ув"язненні...і я також ось вже цілий тиждень не виходжу, навіть навколо будинку не прогулююся - хіба що за необхідним... - за їжею та питвом...у голову лізе всяке, якесь похмуре і сумне...гадаю, це тому, що знаходжуся у подвійному ув"язнені - московитському (під окупантом) і в невидимих "наручниках" COVID-19...дивні відчуття колобродять у мені...- я б назвав це спокоєм приреченого, хворобливим спокоєм і збайдужінням...
...і розсипається твій світ.
твій час зникає.
роки билинками злітають врізнобіч.
життєвий шлях твій тане.
стоїш над прірвою, в якій
твої стихії прагнень і натхнень
нещадно знищують "дна одну... -
у пристрасті спливають в небутті
вони серпанком - вже ніякі! -
в нікуди,
у ніщо.
і ти забутий всім...тобою все забуте.
втрачається мета -
вона незбутня!
втрачають сенс бажання і чуття,
думки і порухи, і мрії.
події всі - абсурд.
і ти -
нікчема, пустота, непотріб, зайвість! -
як майво перед очі всім усюди...
хитаннями в марноті
над прірвою зникаєш -
наче хтось
невидимий
могутній
тебе стирає
з реальності в бутті в умовну ірреальність.
і поступово знівельований щезаєш.
і ти уже ніхто,
ніщо... -
тебе немає вже! й ніколи не було.
і світ розсипався на прах.
...твій час зникає...