В тіні заметілі
споминами гомін...
болем льодоломи...
дотик перебіжний
білосніжно ніжний...
раптом погляд літа -
милий і привітний,
усмішкою легкий
від років далеких...
небокрай в тумані
рискою омани...
коло видноколо
ворожбою долі,
де усе знайоме
та немає дому,
плутані стежини,
час у швидкоплинні.
там зимовий озов
і кохання острів...
в схові водоспаду
відчай і розрада,
закиди і докір.
погляд сіроокий -
спогадом із тіні
в сьогоденній днині
майже не зимовій,
із журбою в змові.
там під снігоспадом
стежка мого саду,
по якій вчорашнє
наче як несправжнє.
мов сніги з уяви
повільні і мляві.
наче то комахи
зреченні, закланні -
мухи та літайки
у танку світанку
в чарах заметілі
ясносяйно білі,
мрітні і примарні
пурханнями з хмари
хитані,
лелійні,
у похмурість -
мрійні...
літайка = метелик
мрітний - ледь помітний
