Вишенька
Ніби вчора – іще квітувала,
А сьогодні – снами вічними стала.
І тривожить горлиця :"Де вишня?"–
…а світанок – пусткою дише…
Пам’ятають її щедрість мої руки –
Іще більше ятрить біль розлуки.
Раптом я оглядаюсь:нене! –
Що за диво маленьке - зелене?
«Здрастуй…», – несміло шепоче,
Дотягнутьсь до рук моїх хоче…
Каже: «Ти простягни долоню, –
Тримай три ягідки червоні.
Вперше я навесні зацвіла, –
Мене Мама вам в спомин лишила.
Було мало іще пелюсток,–
ягідки солодкі, хоч негусто…
Я їй шепчу: «Вишенько маленька,
Виростеш колись така, як Ненька.
Будеш весни цвітом прикрашати,
Всіх довкола будеш дивувати…»
Кличу горлицю… В моїй долоні –
Їй дві ягоди – від Мами й Доні…