Магія краси
Знов буревій у містерії жаху
Розкручує мізки між зойками праху.
Скрижалами злизує над і низи –
Літай ти орлом, чи в скотині повзи.
Він злості не знає. Він є, бо така
Його власна доля – страшна і легка,
Вмертвляти слабих, сильним рану у бік…
Глибше – глибше лизне, до печінки розсік.
Сарана обглодала зубами вітрів
Неміч спокою мізер – душею жеврів…
Стіни зойками блисків гудуть в небеса…
У розп’ятті обличчя – трагічна краса.