Свята математика
Нема буденності в прекраснім дикім світі.
Кольори квітами встеляють юну смерть.
Хто плачем, а хто сміхом оповитий.
Злорадство вітру демонів злих жертв.
Розкреслий стовбур у нічному буревії
Ще молодого, та вже вбитого життя,
Зітліє в праху із дощами – жарт стихії.
Померла в небі неприкаяна зоря.
Падіння карою на дві живі істоти
Прийшло збагенно в незбагненність полюсів.
Це Хтось рахує, Хтось пантрує лік пустоти,
У співвідношені святім – життя і снів.
У точній кількості найменші всі іскринки,
Що в небесах гарячих світло віддають,
У Всеземному мають свої половинки,
А все живе несе у небо свою суть.
