13.07.2011 22:53

-

5083

10 | 10

 © Тетяна Чорновіл

Поема про вареник

з рубрики / циклу «СПОМИНИ»

В колгоспі на роботі зранку мати 

З косою заробляє трудодні. 

Дівчаток двох самих лишила в хаті – 

Обіду виглядають у вікні. 

Вся затіруха з‘їдена ще зранку, 

Нема і крихти хліба край стола. 

– Я хочу їсти! Щось звари, Олянко! – 

Знов менша Ніна нюні розвела. 

Олянці – шість, чотири – меншій Ніні, 

Та згадувати вік, мабуть, не слід… 

Озвалась раптом старша у хатині: 

– Вареників зготую на обід! 

На стіл з торбинки борошно трусити! 

Яєць немає… Буде й без яйця… 

Це дуже просто – тісто замісити, 

В кінці лиш стерти борошно з лиця! 

Ага! Щоб варяниці були пишні,  

То треба пучку соди… О! Знайшла… 

Ти, Нінко – до ярка біжи по вишні! 

Чого ж боятись? Глечика взяла? 

Щоб розтопити, на стільці постою… 

Уже й огонь палахкотить в печі! 

Великий чорний горщик із водою 

В руках страшне важкий на рогачі 

Спливли! Йди, Ніно, зараз будем їсти! 

По три! Наїлась? Знов окріп кипить! 

Зварю ще мамі! Знов до печі лізти… 

Ще й так не хочеться вареники ліпить!. 

Придумала! Все тісто розкачаю! 

Ти, Ніно, з глечика на купу вишні сип, 

І зліпимо від краю і до краю! 

Дивись лиш, щоб до столу не прилип.. 

Не вліз у горщик, трохи виглядає, 

Над полум‘ям біліє гострий ріг. 

– Ой! Що ж робити? – меншенька питає, 

А куховарку розбирає сміх. 

Ця половина трохи поварилась, 

Переверну його тепер на другий бік… 

Уже вгодили мамі, щоб наїлась 

Вареників із вишнями на рік! 

Вніс вечір сиві сутінки до хати, 

В Олянки стало личенько сумне. 

– Дай Боже, – просить, – щоб не била мати 

За витрачене борошно мене! 

Прийшла з колгоспу мати і не била! 

Змахнула лиш з очей сльозу гірку. 

Промовила: – Ніколи я не їла 

Добрішого нічого на віку!