Як шабес-гою Свириду не вдалося вихреститись у хасида
з рубрики / циклу «Лукаве»
В славетній Умані давно
живе такий Свирид Лахно.
За Брежнєва ще був він лох,
і по сьогодні не подох.
Але накривсь СРСР.
Свирид ридав, та все ж не вмер.
У 90-х сів на сраку,
з тих пір Лахно - жебрак-бідака.
Його пограбували гниди,
але з`явилися хасиди
і Умань кинулась в прорив -
їй цадік Нахман підсобив.
То ж є Свиридові робота -
він - шабес-гой тепер в суботу.
Платню добрячу дядько має,
бо в працю душу всю вкладає.
І от одного дня в обіда
Свирид сказав: "Міцні хасиди!
Живуть заможно ті пейсаті,
а я сиджу у бідній хаті.
Вже годі - час мінять життя!
Гімна ж бо наковтався я!
Раз хрест мене тримає раком,
то Тору буду вчить зі смаком!"
Пішов хутенько до равина
й зіграв йому блуднОго сина:
"Премудрий, чітко я збагнув,
що все життя не теє гнув.
Тепер тому прийшов кінець -
беріть до себе, пан-отець!"
Равин почухав в бороді
й Свиридові - відразу: "Ні!
Ти не обрізаний - це раз.
А друге - не прийшов ще час,
аби Лахно аїдом був.
Ще Бог наш Яхве в ріг не дув.
Але є третє - встань з колін!", -
отак сказав Лахну равин.
З тих пір Свирид облишив мрії
й живе собі з хрестом на шиї.
Мораль у байці - за вікном:
Як ти Лахно, то й вмри Лахном!
11.07.20р.
