Тобі...
Якщо раптом мене не стане,
Сонце гріти не перестане...
Ти згадай про це у печалі,
Й окропи мої квіти зів`ялі...
Не сповільниться звичний трафік,
Робочий не зміниться графік,
Не зникне птахів щебетання...
Заглуши ним своє мовчання...
Випий кави з мого горнятка,
Придивись до нового початку,
І дозволь з тобою мовчати...
Доки ти не почнеш кричати...
Ти кричатимеш... Я заплачу...
Я цю слабкість тобі пробачу,
Буду поряд, триматиму руку,
Лиш не вимовлю більше ні звуку...
Й пульсуватиме в скронях пам`ять,
Виверне душу й запалить,
І горітимуть вічні питання,
Лиш у відповідь - біль і мовчання...
І тоді ти мене прочитаєш...
Пізнаєш і розгадаєш...
Відчуєш мене судинами,
Бо ж не хлібом лише єдиним...
Я залишусь назавжди поряд,
У своєму до тебе слові...
У своєму мовчанні навіки
Впустивши у тебе ріки...
с. Мотовилівка, 21.07.2020 р.
