...в літній день
- ...а ти образилась, що я назвав тебе
літайкою над квітами у клумбі перед садом.
в якому ми удвох оце ховаємось од світу.
...наповнений той світ дурницями марнот!
є речі важливіші...до прикладу, кохання -
чим не важлива штука?!!. - мовив я
з ослаблених обіймів пускаючи тебе від себе.
- таке вже скажеш! - усміхнено на те
мені ти мовила, але...
я протягнув тобі розквітлу пишно квітку.
- яка краса! і аромат такий хороший... -
зраділа ти.
- пробач мені за ту літайку...
та надто вже прекрасною вона у злеті виглядала,
чепурною... - і я заплющив очі,
замріяно прислухався до шелесту у листі.
розгойдане торканням легким вітру
воно немов хихикало над нами -
немов дізналося про щось гріховне,
наше
безстидне, безсоромне
у таїнстві невтримне пристрасне кохання...
...а в небі вже набігло стільки хмар... -
ось-ось і уперіщить дощ.
ти встала і пішла до хати.
- і ти тут не затримуйся - сказала,
схилилась в поцілунку у вуста.
та я сидів чекаючи дощу.
і він пішов.
несміло, нерішуче, полохливо -
немов би сходами ті краплі йшли униз.
підставив їм обличчя -
крізь дотик їх і їхню ж прохолоду
відчув всю велич і могуть небес і... -
злива почалась! злилася мов з відра зненацька...
я ледве встиг сховатися на ганку.
там ти сміялась з мене, промоклого до нитки...
- ...ходімо вже... - крізь сміх сказала -
просохнеш в хаті, кави поп"ємо.
якраз вона тепер дочасна -
і ми зайшли до хати, там...
але то вже далеко зовсім інше.