Буремні часи

з рубрики / циклу «Подорож моєю душею»

Плаче старенькая мати

І батько щоночі ридає;

Пішов син в АТО воювати

І більше в них сина немає.

Й ніхто їм його не пове́рне,

Хоч як би батьки не ридали.

"На жаль" проказали, вдяглися у чорне,

На стрічці "ГЕРОЙ" написали.

Немало таких вже "ГЕРОЇВ"

В холодній землі спочивають.

Та ті хто "закликав до зброї"

Про них і разу́ не згадають.

Навіщо руїни на Сході?

Для чого уся ця війна?

Скажіть же "панове при владі",

Бо ж нам не потрібна вона...

Ви ж бо живете на ногу широку

Коли ми на Сході вмираєм.

Ви ж бо в курортах по світу щороку

Коли в Україні ми ледь виживаєм.

Комунальні підняли до краю,

Підне́сли податки на хату,

Дода́ли його до сараю

І да́ли три двісті зарплати.

Де та́ незалежна свобода?

За що ж тоді вас обирали?

Де ж наша ця свобода слова?

За що "ГЕРОЇ" життя віддали?

Ви ж бо втече́те із України,

Так, як і ті, що до вас тут були́,

Забувши про створені вами руїни

В історію впишуть "БУРЕМНІ ЧАСИ".

Та в серці у нас ще жевріє надія,

Що матимем ми́ безтурботне життя,

Що добре буде́ і у нас в Україні

І з гордістю бу́дем іти́ в майбуття.

Та кожного воїна люди згадають.

Художники їм намалюють портрети.

Україна їх всіх пам’ятає.

І згадують в віршах поети.

с. Бурдяківці, 06.05.2018