Метелиця

з рубрики / циклу «Поетичні акварелі»

Налетіла під вечір метелиця,

Так раптово усе навкруги замела,

Сніг літав у повітрі метеликом,

Білий одяг, як вату, вдягла омела…

Потім небо, як сич, набундючилось,

Налякалися хмари у сірій імлі,

Застогнало довкілля, замучилось

догоджати щоденно примхливій зимі…

Знов земля стужавіє від холоду,

Радість гасне в душі, крижаніють думки,

Ніби змій, заповзає у голову

підлий сумнів стосовно приходу весни…

Думка ця зазирає тривогою

І вривається вітром в пенати душі,

Сніжний привид висить над дорогою,

Зігріває, як може, дерева й кущі…

Зникло сонце надовго за хмарами,

Морок ночі віщує нещастя й біду.

Знову вечір лякає примарами -

Де і в чому я ліки від туги знайду?

#Ольга_Шнуренко

м. Київ,