Прощання
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Нехай іде метелиця остання,
А хочуть – ллють пронизливі дощі…
Цей світ такий ж непевний і туманний.
Я геть недовго тут, на цій землі.
Я тут лише пролинула, як пташка –
Іще вчорашній дощик не ущух.
Я не жила, бо жити надто важко,
Лиш повитала містом, наче дух.
Ви будете перепливати море,
Долати ці вершини сто разів…
А я прийшла – і проминула скоро,
Не встигла геть набратись кольорів.
Ви будете сваритися – ще з ранку,
Бо так завжди – від сліз ви, як хлющі.
Я відійду – так скоро, як веснянка.
Хто вам тоді розкаже про дощі?
