23.02.2021 05:26
для всіх
123
    
  1 | 1  
 © Тетяна Чорновіл

Хвіст

Хвіст

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

Український віршований варіант чукотської казки

Чого в ведмедя куций хвіст такий?

Про це чукотська мудра казка знає

З старовини, що між снігів зринає, 

І пробивається крізь часу лід ламкий.


Ведмідь колись теж хвіст чималий мав, 

Як у песця чи може в росомахи.

Він звіра в ловах сповнював наснаги, 

Зухвалості в змаганні додавав.


Зими якоїсь білий брів ведмідь, 

Схиливши в смутку голову кудлату.

І довгий хвіст волікся десь позаду, 

Змітав сліди з дороги мимохідь.


Голодним був ведмідь, і на ходу

Все роззирався, чим посмакувати, 

Ураз лисиці хутро рудувате

Ще здалеку побачив на льоду.


Та ж до обіду всілась залюбки, 

Бо в неї, бач, була рибалка вдала, 

Край берега улов свій доїдала –

Ще хвіст лишився з нельми чи тріски.


Ведмідь побачив – щось лисиця їсть.

Що ти гризеш на кризі? – став питати.

Хитрюга тявкнула: – нема що тобі дати!

Сама голодна! Бачиш? Їм свій хвіст.


Загув ведмідь здивовано на те:

А як же без хвоста на світі жити?!!

Лисицю душить сміх: – Чого тужити?

На місці цього кращий відросте!


Вмовляла жартівниця: – Хвіст свій їм

Частенько я, і відростає зразу.

Глянь! Знову є через хвилину часу! –

Й махнула враз рудим хвостом своїм.


Ведмідь повірив – відірвав хвоста!

Чи їв, чи ні, а вже його немає.

Ні, не відріс! Щоразу жаль проймає, 

Як на обривок куций погляда.


І людям слід замислитись над тим, 

Чи всім на слух порадам йняти віри, 

Буває, в них додасться зла без міри.

Вже краще жити розумом своїм.




Чукчі (лоураветлани, чукоти) – корінний народ крайнього північного сходу Азії. Рід чукчів відноситься до агнатного, який об’єднаний спільнотою вогню, спільним знаком тотему, релігійними обрядами. Здавна чукчів поділяють на оленних (чаучу) – тундрових кочових оленеводів і приморських, берегових (анкалын) – осілих мисливців на морських звірів, які часто живуть з ескімосами. Є ще чукчі собаководи, які займаються розведенням собак.


Чукотська мова відноситься до чукотсько-камчатської мовної сім’ї в складі палеоазійських мов. Близькі родичі чукотської мови – корякська, алюторська і керекська (яка до кінця 20 століття зникла повністю). В 1930-х роках чукотський пастух Теневіль створив оригінальну ідеографічну писемність, якій у совєтській Росії не дали змоги розвиватися, перевівши примусово на кирилицю з додаванням декількох специфічних літер.


За всеросійським переписом населення 2010 року чисельність чукчів складала 15908 чоловік. Середня тривалість життя чукчів мала – 42-45 років. Основні причини високої смертності – зловживання алкоголем, куріння, погане харчування. До цих проблем останнім часом додались ще й наркотики. Причина цієї плачевної ситуації зрозуміла. Народи, території яких захоплені в «федерацію» Росії, потерпають від асиміляції, позбавлені традиційних промислів і звичного способу життя.


Народна усна творчість багата в жанровому плані – побутові оповідання, сказання, перекази, міфи і казки. В казках на прикладі звірів і птахів, а також природних сил подаються повчальні елементи народної мудрості. У казці «Хвіст» на прикладі хитрої лисиці й довірливого ведмедя показано, що варто подумати перед тим, як повністю довіряти невідомим або ненадійним порадникам.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.02.2021 06:01  Каранда Галина => © 

Український вовк хоч рибу хвостом ловити намагався, а чукотського ведмедя взагалі на рівному місці лисиця розвела)))
Серйозна у вас добірка. Пізнавально-виховна. Особливо зноски.