Хвіст
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Чого в ведмедя куций хвіст такий?
Про це чукотська мудра казка знає
З старовини, що між снігів зринає,
І пробивається крізь часу лід ламкий.
Ведмідь колись теж хвіст чималий мав,
Як у песця чи може в росомахи.
Він звіра в ловах сповнював наснаги,
Зухвалості в змаганні додавав.
Зими якоїсь білий брів ведмідь,
Схиливши в смутку голову кудлату.
І довгий хвіст волікся десь позаду,
Змітав сліди з дороги мимохідь.
Голодним був ведмідь, і на ходу
Все роззирався, чим посмакувати,
Ураз лисиці хутро рудувате
Ще здалеку побачив на льоду.
Та ж до обіду всілась залюбки,
Бо в неї, бач, була рибалка вдала,
Край берега улов свій доїдала –
Ще хвіст лишився з нельми чи тріски.
Ведмідь побачив – щось лисиця їсть.
Що ти гризеш на кризі? – став питати.
Хитрюга тявкнула: – нема що тобі дати!
Сама голодна! Бачиш? Їм свій хвіст.
Загув ведмідь здивовано на те:
А як же без хвоста на світі жити?!!
Лисицю душить сміх: – Чого тужити?
На місці цього кращий відросте!
Вмовляла жартівниця: – Хвіст свій їм
Частенько я, і відростає зразу.
Глянь! Знову є через хвилину часу! –
Й махнула враз рудим хвостом своїм.
Ведмідь повірив – відірвав хвоста!
Чи їв, чи ні, а вже його немає.
Ні, не відріс! Щоразу жаль проймає,
Як на обривок куций погляда.
І людям слід замислитись над тим,
Чи всім на слух порадам йняти віри,
Буває, в них додасться зла без міри.
Вже краще жити розумом своїм.
Чукчі (лоураветлани, чукоти) – корінний народ крайнього північного сходу Азії. Рід чукчів відноситься до агнатного, який об’єднаний спільнотою вогню, спільним знаком тотему, релігійними обрядами. Здавна чукчів поділяють на оленних (чаучу) – тундрових кочових оленеводів і приморських, берегових (анкалын) – осілих мисливців на морських звірів, які часто живуть з ескімосами. Є ще чукчі собаководи, які займаються розведенням собак.
Чукотська мова відноситься до чукотсько-камчатської мовної сім’ї в складі палеоазійських мов. Близькі родичі чукотської мови – корякська, алюторська і керекська (яка до кінця 20 століття зникла повністю). В 1930-х роках чукотський пастух Теневіль створив оригінальну ідеографічну писемність, якій у совєтській Росії не дали змоги розвиватися, перевівши примусово на кирилицю з додаванням декількох специфічних літер.
За всеросійським переписом населення 2010 року чисельність чукчів складала 15908 чоловік. Середня тривалість життя чукчів мала – 42-45 років. Основні причини високої смертності – зловживання алкоголем, куріння, погане харчування. До цих проблем останнім часом додались ще й наркотики. Причина цієї плачевної ситуації зрозуміла. Народи, території яких захоплені в «федерацію» Росії, потерпають від асиміляції, позбавлені традиційних промислів і звичного способу життя.
Народна усна творчість багата в жанровому плані – побутові оповідання, сказання, перекази, міфи і казки. В казках на прикладі звірів і птахів, а також природних сил подаються повчальні елементи народної мудрості. У казці «Хвіст» на прикладі хитрої лисиці й довірливого ведмедя показано, що варто подумати перед тим, як повністю довіряти невідомим або ненадійним порадникам.
