Міжсезоння
Дивлюсь на себе – ніби я не я,
Срібляста сивина цілує скроні,
І зморшки на чолі, як борозна,
Як поле переоране, долоні…
Чи то самотність плаче за вікном,
Чи сумно розмовляє з саксофоном –
Журбу лікує молоде вино,
Пульсує кров у серці камертоном…
За кілька днів весна в календарі,
Але довкілля тоне в заметілі,
Мережать ніч студену ліхтарі,
Міські двори дрімають спорожнілі…
Милуюсь світлограєм вдалині,
На шмаття рве пітьму моє безсоння,
І спогади нуртують в голові,
Шаленим вітром скиглить міжсезоння…
#Ольга_Шнуренко
м. Київ,
