Чому в зайця довгі вуха
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Давним давно, коли з’явились звірі,
Гуртом їм жити в лісі довелось.
Найголовнішим був між ними лось,
Бо наставляв співіснувати в мирі.
Раз лось дружину став про щось питати,
А недалечко заєць біг ліском,
Спинився й зачаївся за пеньком
Підслухати чи може й підглядати.
Зійшлось подружжя на важливу раду,
Бо ж роги роздавати час настав.
На всіх не вистачало, й лось гадав,
Кому зробити голову рогату.
І зайцю захотілось мати роги.
З-за пня він вибіг, перші-ліпші взяв
І аж на лоба їх собі нап’яв,
Хоч бачив сам, що завеликі трохи.
– Мені дай роги! – вигукнув до лося
А того розібрав раптово сміх,
Бо сам собі й придумати не міг,
Бажання звідки в зайця це взялося.
Промовив, усміхаючись потроху:
– Ці роги я для оленя припас.
Тобі ж дам теж, по розміру якраз,
Лиш поясни, тобі вони для чого?
Зізнався заєць: – Ворогів лякати!
Натраплять на рогатого мене,
І кожен світ за очі дремене.
А я сховаюсь – спробуй відшукати.
Лосиха стала розмір підбирати,
Та довго ждати заєць не любив
Якісь важезні роги ухопив,
Хоч і не знав ще, як їм дати ради.
Коли ж надів, то з кедра шишка впала,
Зашурхотіла зайцеві об ріг,
А той зі страхом справитись не зміг,
Зажмурився й помчав куди попало.
Взялися виручати зайця лосі,
Бо він рогами вплутався в кущах,
І через страх безрогий у очах,
Поворухнутись навіть був не в змозі.
Звільнив лось зайця з пастки не без жарту.
Сказав, «сміливця» пожуривши трохи:
– Для боягуза не потрібні роги,
Прогнати страх із серця спершу варто.
Безрогим був ї є, чого зітхати?
Ділити роги лосі знов пішли,
А зайцю довгі вуха лиш дали,
За те, що любить нишком підслухати.
Мансі (манці), в давнину югра (угри), вогули – народ угорської гілки угро-фінської сім’ї народів. Мансійська мова належить до фіно-угорської групи уральської мовної сім’ї. Народ мансі проживає майже винятково у Російській Федерації. Загальна чисельність за переписом 2010 року – 12 269 осіб. Рідною мансійську мову вважають тільки 40% населення. Близько 60% називають рідною російську мову.
Народ мансі проживає в невеличких поселеннях переважно на схилах Північного Уралу, та по лівих притоках Обі та Іртиша. З часу приєднання Сибіру до Росії (кінець XVI століття) посилилась російська колонізація, тому й спостерігаємо перевищення чисельності російськомовних над мовним осередком корінних мансійців. Вже наприкінці XVII століття мансі поступово витіснялися на північ, а частково асимілювались. В XVIII столітті частина язичницьких мансі була звернута в християнство.
З прадавніх часів зберігся фольклор народу мансі, серед якого казки займають важливе місце. Як і в інших народів півночі та сходу, в казках звірі та інші тварини навколишнього світу наділяються характерами та способом виживання людей, передаючи мудрість та давні уявлення про бачення світу.
Казка «Чому в зайця довгі вуха» на перший погляд може здатися кумедною. Адже саме в такому стилі вона найбільше сприймається дітьми. Але в кінці варто звернути увагу на висновок, мудрість народну, заради якої ця кумедна казкова історія і створювалась – боягузу не допоможуть навіть роги, спочатку треба вигнати страх зі свого серця.