26.03.2021 10:01
для всіх
49
    
  2 | 2  
 © Ольга Шнуренко

Мій воркотун

з рубрики / циклу «Вірші про тварин»

Так сталося, так збіглося у мене -

весни початок і важлива купа справ,

тому в реальність бігла я щоденно,

як тільки ранок крізь гардини зазирав…

І сумували капці і піжама,

мій кіт благав очима, муркотів – «Не йди»,

для нас розлука - справжня мелодрама,

хоч кажуть люди, що не люблять нас коти…

От навіть зараз поряд він чатує,

суворо зиркає очима на екран,

його нічна поезія дратує,

бо хоче, щоб пішла хутчіше на диван…

Там задрімає у моїх обіймах

рудий, пухнастий, теплий, ніжний воркотун,

для мене Тигрик мій, немов снодійне,

а вдень – такий хитрун, бігун, стрибун, пустун…


#Ольга_Шнуренко



м. Київ, 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.03.2021 06:01  Тетяна Чорновіл => © 

Чудовий Ваш Воркотун. А поезія тепла і затишна! Котик хотів, щоб Ви швидше пішли від монітора, а в цей час йому присвячувався))

 26.03.2021 10:23  Надія Крайнюк => © 

Сміюся. Дякую за усмішку. А у мене муркотиня Яська. По-перше, мовчить. По-друге, шкодниця. По-третє, лащиться так, що не відчепиш її від себе. Ох уже ці коти і кішечки! Що б ми без них робили?