Своя весна
Відцвівши, налилася, розпашілась...
Пожовкла - і у вирій, навздогін.
За обрієм красиве - красивіше,
Там мелодійніше лунає передзвін.
Туди не долітають негаразди,
Здається, там не дме, і не дощить,
Усе підкорено закону напівправди,
Самообманом сяє і блищить.
Своя ж весна зимує поряд з нами...
Принишкла, вкрившись сивими снігами,
Від жовтня ковдрами ховаючись застуджено,
Вона живе смирено та відчужено.
Вітрами долі міцно загартована,
Морозними вустами зацілована,
До лютого терпляче добрела,
І нову стрічку в кОсу заплела.
Своя весна тепліша? Ні...Рідніша!
Від разом пережитого дощу,
Від красномовного мовчання серед тиші,
Від спільних спогадів і планів досхочу.
Від проводів опалого торіччя,
Укритого снігами проводжань...
І зустрічі обличчям до обличчя
Повернення весняних сподівань.
Де нас немає добре, та не з нами...
У пошуках довічної весни,
Кружляючи нерідними світами,
Обвітрюються власні корені,
Не живляться весняними струмками,
Й чимраз немелодійний передзвін...
За пошуки ми платимо роками,
А решта - зазвичай, на жаль, без змін...
м. Київ, 01.02.2021 р.