01.04.2021 23:17
for all
13 views
    
rating - | no usr.
 © Тетяна Амеліна

Своя весна

Відцвівши, налилася, розпашілась... 

Пожовкла - і у вирій, навздогін. 

За обрієм красиве - красивіше,  

Там мелодійніше лунає передзвін.

Туди не долітають негаразди,  

Здається, там не дме, і не дощить,  

Усе підкорено закону напівправди,  

Самообманом сяє і блищить.

Своя ж весна зимує поряд з нами... 

Принишкла, вкрившись сивими снігами, 

Від жовтня ковдрами ховаючись застуджено,

Вона живе смирено та відчужено.

Вітрами долі міцно загартована, 

Морозними вустами зацілована,  

До лютого терпляче добрела,  

І нову стрічку в кОсу заплела.

Своя весна тепліша? Ні...Рідніша! 

Від разом пережитого дощу,  

Від красномовного мовчання серед тиші,  

Від спільних спогадів і планів досхочу. 

Від проводів опалого торіччя,  

Укритого снігами проводжань... 

І зустрічі обличчям до обличчя

Повернення весняних сподівань.

Де нас немає добре, та не з нами... 

У пошуках довічної весни,  

Кружляючи нерідними світами,  

Обвітрюються власні корені,  

Не живляться весняними струмками,  

Й чимраз немелодійний передзвін... 

За пошуки ми платимо роками,  

А решта - зазвичай, на жаль, без змін...



м. Київ, 01.02.2021 р.

Публікації: Тетяна Амеліна

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись