Останній причал
Між сонними скелями, там де прибій
Зламав свої жилаві руки,
Розбиту «надію» січе буревій
Мечами свинцевої злуки.
Прекрасний корвет відшмагали вітри,
Глибокі, розхристані ночі.
Зализував рани, щоб далі іти,
За обрій, що гладили очі.
Розстроєні хвилі сповзали в моря,
У немічі буйних фантазій.
В бажанні прогризти обшивку горять –
Щурі безпардонних інвазій.
Злітала зоря, розтеклась океаном,
І раптом – посмертна наруга…
Підводне каміння убило обманом –
Шматує звіряча послуга.
Злетілись, як грифи, шалені горби,
Крижаної суміші груди.
Останні хвилини чужої води
Шматки розкидають повсюди.
Як лебедя пір’я, вітрила пливуть,
До неба обернуті сльози.
В глибинах нещадних назавжди заснуть,
Десь там, де не спустяться грози.
